На материнській платі процесор кріпиться в спеціальному роз'ємі, який називається роз'ємом центрального процесора або сокетом (socket). Існує багато видів сокетів, в кожен з яких можна встановити тільки процесори певного типу (з таким-же роз'ємом). Наприклад, на материнську плату з Socket LGA1151 можна встановити тільки процесори Intel Celeron, Pentium, Core i3, Core i5 і Core i7 з роз'ємом LGA1151. Для процесорів AMD (Athlon, Phenom, Ryzen та ін.) знадобляться материнські плати з іншими підходящими роз'ємами.
Зверху встановленого на материнській платі процесора кріпиться охолодження. Найчастіше, воно складається з радіатора та вентилятора (кулера) для розсіювання тепла (див. зображення). Це теж важлива частина комп'ютера, оскільки без охолодження процесор буде перегріватися і при досягненні ним критичної температури (у кожної моделі процесора вона своя) комп'ютер вимкнеться. Запустити його знову буде неможливо до тих пір, поки процесор не охолоне.
Між охолодженням і процесором обов'язково прокладається шар термопасти.
Постійний запам'ятовуючий пристрій
Постійний запам'ятовуючий пристрій призначений для зберігання інформації. Головними його характеристиками є об'єм зберігання даних і швидкість зчитування / запису. Чим більшим є об'єм накопичувача, тим більше на ньому можна зберігати різного роду файлів. Ну а від швидкості зчитування / запису залежить те, наскільки швидко система зможе отримувати до них доступ.
Постійні запам'ятовуючі пристрої бувають двох основних типів - SSD (англ. Solid-State Drive) і HDD (англ. Hard Disk Drive, він же "жорсткий диск", по-простому - "вінчестер").
Головною перевагою SSD-пристроїв є висока швидкість зчитування / запису, що позитивно позначається на "чутливості" комп'ютера (швидше запускаються програми, відкриваються файли і т.д.). Жорсткі диски відрізняються більш високою довговічністю і кращим співвідношенням показників "об'єм зберігання даних / вартість пристрою".
Щоб користуватися всіма перевагами, в комп'ютери часто встановлюють два запам'ятовуючих пристрої. Однин з них - SSD, який служить для зберігання системних файлів і програм, інший - HDD для зберігання решти інформації (відео, фото та ін.). Внутрішніх запам'ятовуючих пристроїв в системному блоці може бути більше двох. Але для роботи комп'ютера достатньо й одного такого пристрою (будь-якого типу).
До материнської плати SSD і HDD зазвичай підключаються через інтерфейс (роз'єм) SATA. Існують більш швидкі варіанти SSD, призначені для підключення до роз'ємів M.2 або PCI-E материнської плати (див. зображення).
Оперативна пам'ять
До складу комп'ютера обов'язково входить оперативна пам'ять (оперативний запам'ятовуючий пристрій, скорочено - ОЗП). Це дуже швидкий буфер пам'яті, який використовується процесором. За спрощеною схемою його призначення можна пояснити наступним чином.
Процесор працює за конвеєрною схемою. Для обробки даних він ділить їх на блоки. Тимчасово ці блоки потрібно десь зберігати, але так, щоб отримувати до них миттєвий доступ. Використовувати з цією метою постійні запам'ятовуючі пристрої не можна, оскільки швидкість доступу до інформації, яка знаходиться на них, занадто низька. Для цього і призначена оперативна пам'ять, швидкість якої вища в рази.
Важливо, щоб у комп'ютера був достатній об'єм ОЗП. Якщо при виконанні якихось розрахунків вільна оперативна пам'ять закінчується, процесор для її розширення починає використовувати постійний запам'ятовуючий пристрій. Швидкість роботи комп'ютера в такі моменти дуже знижується.
Оперативна пам'ять комп'ютера складається з одного або декількох модулів ОЗП - мікросхем пам'яті (див. зображення), які встановлюються в спеціальні роз'єми материнської плати. Ці мікросхеми енергозалежні. Тобто, всі дані, які знаходяться в них, "зникають" при вимкненні живлення (якщо вийняти модуль із роз'єму материнської плати або вимкнути комп'ютер).
Модулі ОЗП бувають декількох типів. Найбільш сучасним і швидким типом ОЗП зараз є DDR4, хоча більш старі й повільні DDR3 та DDR2 все ще є досить поширеними. Роз'єми різних типів ОЗУ відрізняються. На материнську плату, розраховану на встановлення DDR3, неможливо встановити модулі DDR4 або DDR2. Навіть фізично вони туди не увійдуть.
Відеокарта
Відеокарта (відеоадаптер, графічний адаптер, графічний процесор, GPU) - частина комп'ютера, яка відповідає за обробку відеоінформації та її виведення на монітор (див. зображення). Сучасні відеокарти приєднуються до роз'єму PCI-Express x16. Деякі материнські плати мають кілька роз'ємів PCI-Express x16. Це дозволяє одночасно використовувати в системному блоці дві чи більше відеокарт, що робить графічну підсистему комп'ютера більш швидкою.
В багатьох випадках комп'ютер може успішно працювати і без окремої відеокарти, оскільки багато сучасних процесорів оснащені інтегрованими (вбудованими) графічними чіпами. Такий чіп заміняє відеокарту. Він може бути інтегрованим також і в материнську плату (в дуже старих комп'ютерах). Можливостей вбудованих чіпів цілком достатньо для офісної роботи, тобто обробки тексту, читання сторінок Інтернету, перегляду відео, фотографій і навіть гри в нескладні ігри (типу пасьянс "Косинка" або "Солітер"). Якщо ж комп'ютер призначений не тільки для офісних завдань, але й для серйозної роботи з графікою або гри в 3D-ігри, без окремої (дискретної) відеокарти обійтися не можна.
В ігровому комп'ютері відсутність окремої відеокарти не може компенсуватися наявністю швидкого процесора. Процесор середнього рівня в парі з хорошою відеокартою в іграх залишить далеко позаду найшвидший процесор з інтегрованим графічним адаптером. Необхідно також враховувати, що надто слабкий процесор не дасть можливості відеокарті розкрити весь свій ігровий потенціал. Тут важливо знайти баланс.
Блок живлення
Для живлення комп'ютера потрібен блок живлення. Від його надійності залежить стабільність роботи комп'ютера. Встановлюється блок живлення в спеціальний відсік системного блоку і підключається до материнської плати, відеокарти та деяких інших внутрішніх пристроїв за допомогою кабелів.
Під час вибору блоку живлення необхідно враховувати його сумарну потужність, силу струму на лінії 12В (ці показники повинні задовільняти вимоги відеокарти, процесора й інших "споживачів електроенергії"), а також наявність кабелів з необхідними роз'ємами та інші характеристики.
Вище перераховано лише важливі пристрої, які повинні бути в комп'ютері. Однак, в системний блок можна встановити ще багато іншого обладнання: оптичні дисководи, Wi-Fi-адаптери, Bluetooth-адаптери, модеми, карти захоплення відео, ТВ-тюнери, карт-рідери тощо.
Якщо комп'ютер перегрівається, в системний блок можна поставити додаткові кулери (вентилятори). Якщо вони створюють багато шуму, можна встановити реобас для ручного регулювання швидкості їх обертання. Для охолодження процесорів і відеокарт існують також високоефективні й тихі системи водяного охолодження.
Якщо важливим є зовнішній вигляд, можна придбати прозорий корпус системного блоку і встановити всередину кольорову підсвітку.
Тобто, як і у випадку з автомобілем, комп'ютер можна "тюнінгувати" до нескінченності.
Використані джерела:
1.Системний блок. WikiPedia: веб-сайт. URL: http://surl.li/dsgys (дата звернення: 16.11.2022).
2. Будова комп'ютера. Chaynikam.info: веб-сайт. https://cutt.ly/oMERqKO (дата звернення: 16.11.2022).
Немає коментарів:
Дописати коментар